Поліська Січ, Українська повстанська армія отамана Бульби Боровця – підпільна збройна формація, утворена на Поліссі влітку 1941 р. у селі Немовичі на Рівненщині отаманом Тарасом Бульбою з ініціативи уряду Української Народної Республіки в екзилі. Основу організації було закладено ще у 1940 р., а перші збройні формації було утворено після початку німецько-радянської війни у червні 1941 р. Бульбівці воювали як проти німців, так і проти радянських військ, періодично співпрацюючи з однією зі сторін. Влітку 1943 р. примусово об’єднана з УПА.

Політбюро ЦК ВКП(б) – керівний орган Комуністичної партії, що визначав політику партії у всіх напрямках суспільного життя в умовах однопартійної системи і керував її діяльністю між пленумами. Політбюро обирали під час Пленуму ЦК КПРС.

Політика «червоного терору» – репресії більшовиків проти багатьох груп населення, оголошених «класовими ворогами» або звинувачених у «контрреволюційній діяльності» без суду і слідства. Згідно з декретом «Про червоний терор» від 5 вересня 1918 р. усіх ворогів радянської влади мали фізично знищити або ізолювати у концентраційних таборах.

Політичні в’язні та битовики – неофіційний поділ в’язнів у Радянському Союзі. До першої категорії належали люди, здебільшого засуджені за статями Кримінального кодексу УРСР: «контрреволюційні дії» (ст. 54); «зрада Батьківщини» (ст. 54а). Це були національно свідомі люди, що боролись за державну незалежність. «Битовиками» називали усіх, хто потрапляв у тюрму за кримінальні злочини: вбивство, зґвалтування, грабіж, крадіжки та інше. Знущання з боку тюремної адміністрації зазнавали, насамперед, політв’язні.

Продрозкладка – система примусової заготівлі сільськогосподарських продуктів у 1918-1921 рр., запроваджена за рішення РНК у Радянській Росії та поширена на територію окупованої більшовиками України. Зобов’язувала селян здавати державі за твердими цінами надлишки продовольства, насамперед – хліба. Проводилася органами Наркомпроду, продзагонами за участі частин Червоної армії, спільно з комбідами та місцевими радами. Була вираженням продовольчої диктатури більшовиків. 

Просвіта – українська громадська організація культурно-освітнього спрямування, заснована у Львові в 1868 р. Діяльність організації була спрямована на популяризацію української культури, збереження рідної мови, утвердження української національної свідомості. Завдяки «Просвіті» було зорганізовано сотні читалень, самодіяльних хорових і драматичних гуртків, видано сотні художніх творів і науково-популярних книжок для народу. 

Процес Спілки визволення України – показовий процес над 45 керівниками і головними діячами СВУ, що відбувся в Харкові з 9 березня до 19 квітня 1930 р. у рамках кампанії дискредитації, цькування, а згодом і фізичного винищення національної еліти – діячів української науки та культури, духовенства УАПЦ. Внаслідок фальсифікації документів та нечуваного в юридичній практиці насильства над заарештованими до різних термінів ув’язнення було засуджено 45 відомих діячів української науки і культури.

Рада Народних Комісарів РРФСР, РНК РРФСР – радянський уряд у 1917­–1946 рр. З утворенням в 1922 р. СРСР аналогічні органи були утворені в союзних республіках. Народний комісаріат у структурі радянської влади відповідає сучасному Кабінету Міністрів, а посада народного комісара – посаді міністра.

Радянізація – насильницьке насаджування на певній території норм економічного, суспільно-політичного, культурного життя, що були характерними для тоталітарного СРСР.

РКП(б) –  Російська комуністична партія більшовиків.

Розстріляне відродження – літературно-мистецьке покоління 20-х – поч. 30-х рр. в Україні, яке створило ціннісні твори в літературі, живописі, музиці, театрі й було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Російська православна церква, РПЦ (офіційна назва до 8 вересня 1943 р.– Православна російська церква) – Історія РПЦ бере початок від часів хрещення Русі, коли була утворена Київська митрополія Константинопольського патріархату. Статус автокефальної має де-факто з 15 грудня 1448 р., коли Московський помісний собор засудив Флорентійську унію і проголосив рязанського єпископа Іону Митрополитом Руським без благословення Константинопольського патріарха. Сучасні органи влади і керівні структури РПЦ сформувались у середині 1940-х рр., коли керівництво СРСР визнало лояльною до держаного режиму «староцерковну» групу ієрархів на чолі з митрополитом Сергієм (Старгородським). Останнього невдовзі обрали патріархом Московським. У 1946 р.Московскийпатріархат був визнаний єдиною законною православною церквою в СРСР. Діяльність РПЦ перебувала під контролем Ради у справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР та була обмежена відправами у храмах служб і треб без місіонерської, проповідницької, навчальної чи громадсько-політичної діяльності.

Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, РРФСР (рос. Российская Советская Федеративная Социалистическая Республика, РСФСР) – офіційна назва російської комуністичної держави (з 1917 р.), що входила до складу СРСР (у 1922 –1991 рр.). З 1922 р. формально вважалась лише однією із союзних республік, але фактично стала однією з форм Російської імперії.

Російське культурно-просвітницьке товариство імені О. Духновича (рос. Русское культурно-просветительное общество имени Александра Духновича, Общество им. А. Духновича) – суспільна та культурно-освітня організація русофільської орієнтації, заснована 28 березня 1923 р. у м. Мукачеве на противагу українській «Просвіті».  Заперечуючи існування українців як окремої нації, «Общество им. А.Духновича» вимагало впровадження в усі сфери життя російської літературної мови та активно сприяло поширенню російської культури. Для цього проводилися «Дні російської культури», святкування пам’ятних дат російської історії, ювілеї російських поетів і письменників. Після приєднання Закарпаття до СРСР у 1945 р. Товариство було ліквідоване.

Санація («оздоровлення») – назва політичного руху в Польщі у 1926–1939 рр. Внаслідок впровадження політики санації у Польщі склався напівавторитарний режим.

СД – внутрішньопартійна служба безпеки нацистської партії, розвідувальне управління СС у 1934-1945 рр. 

СМЕРШ (абревіатура початкових букв гасла рос. Смерть шпионам!) – відділ контррозвідки народного комісаріату оборони (НКО) СРСР. СМЕРШ був сформований для оборони тилу Червоної армії, боротьби з дизертирством, шпигунами і диверсантами, а також виконував репресивні функції серед військовослужбовців та мирного населення.

Собібор – табір смерті, розташований у районі Любліна (Польща). Створений у березні 1942 р. у рамках операції «Рейнгард» і припинив своє існування наприкінці 1943 р. Як центр знищення розпочав свою діяльність у середині квітня 1942 р. За півтора роки у Собіборі було знищено бл. 250 тис. євреїв з Чехії, Словаччини, Нідерландів, Німеччини, Австрії, дистрикту «Галичина», району Любліна, Вільнюса, Мінська та Ліди. 

Соловецький табір особливого призначення (рос. Соловецкий лагерь особого назначения, СЛОН) – найбільший концентраційний табір 1920-х років на Соловецьких островах, організований постановою РНК СРСР від 13 жовтня 1923 р. на основі Пертомінського табору примусових робіт. Табору передали у користування все майно Соловецького монастиря, закритого 1920 р. У грудні 1933 р. табір був реорганізований у відділення Біломорсько-Балтійського табору, у 1937–1939 рр. продовжував функціонувати як «Соловецька тюрма Головного управління державної безпеки НКВС СРСР». 

Союз Радянських Соціалістичних Республік, СРСР (рос. Союз Советских Социалистических Республик, СССР) – соціалістична федеративна тоталітарна держава, яка існувала у 1922–1991 рр. у Східній Європі, Центральній та Північній Азії.

Табір примусової праці для євреїв – місце ув’язнення осіб єврейської національності з метою їх використання на тяжких роботах, перетворений з ґетто або новостворений для вивезенням працездатних євреїв із ґетто. Підпорядковувався керівництву поліції та СС. Загалом в Україні у роки війни існувало 78 таборів зазначеного типу. 

Терор – політика залякування та знищення політичних опонентів; насильницькі дії з боку влади проти окремих політичних чи класових угрупувань або народу в цілому. Терор на території України протягом ХХ ст. використовували різні режими. Найбільше терор проявився в політиці нациського та більшовицького режимів.

Треблінка ІІ – табір знищення, розташований у північно-східній частині Польщі. Створений на початку літа 1942 р. у рамках акції «Рейнгард» – нацистського плану зі знищення євреїв на території Генерал-губернаторства і припинив своє функціонування у липні 1943 р. За весь час існування табору було удушено в газових камерах і розстріляно понад 870 тис. євреїв з Польщі, Словаччини, Греції, Македонії, Чехії, а також 2 тис. циган. 

Третій рейх – німецька держава у 1933–1945 рр. під час перебування при владі нацистської партії на чолі з Адольфом Гітлером.

Трудовий табір – місце для ізольованого розміщення населення з використання примусової праці на підприємствах, будівельних і ремонтних роботах тощо. На окупованій території України у роки війни існувало 15 таборів зазначеної категорії. 

Українізація – політика КП(б)У в 1923-1933 рр., що проходила в рамках політики коренізації більшовицької партії в національних республіках та автономних областях СРСР. Прийнята на XII з’їзді РКП(б) у квітні 1923 р. та закріплена на VII партконференції КП(б)У. Передбачала розширення функціонування української мови у партійному та державному апараті, на підприємствах та в установах, розвиток української культури, формування місцевої партійно-державної номенклатури в Україні. Згорнута у 1932-1933 рр. через початок масових репресій проти української національної інтелігенції та діячів культури.

Українська автокефальна православна церква, УАПЦ – церква, яка постала в результаті масового поширення серед духівництва і мирян ідеї автокефалії, дерусифікації української церкви. Організаційне оформлення УАПЦ завершилося на Всеукраїнському православному церковному соборі у Києві 14-30 жовтня 1921 р., який затвердив канони УАПЦ, її внутрішній устрій, обрав ієрархію на чолі з митрополитом київським і всієї України Василієм (Липківським); у 1927—1930 рр. церкву очолив Микола Борецький. У січні 1930 р. Надзвичайний собор УАПЦ під тиском радянської влади ухвалив рішення про її «саморозпуск»; значну частину її ієрархії, світських діячів і мирян заарештували і засудили за обвинуваченням у справі «Спілки визволення України» (СВУ). У листопаді 1930 р. діяльність церкви під назвою «Українська православна церква» на деякий час відновили. УАПЦ припинила існування у 1944 р. Рух за відродження УАПЦ розпочався у лютому 1989 р. після утворення Ініціативного комітету за відновлення УАПЦ. Скликаний у Києві 5-6 червня 1990 р. Всеукраїнський собор проголосив відродження УАПЦ і обрав патріархом УАПЦ митрополита Мстислава (Скрипника).

Українська військова організація, УВО – нелегальне військово-політичне об’єднання колишніх вояків та старшин українських армій у 1920–1929 рр. УВО виступало за відновлення української держави шляхом збройної боротьби.

Українська Галицька Армія, УГА – військо ЗУНР (1918–1921 рр). УГА була утворена на базі легіону Українських Січових Стрільців та інших підрозділів австро-угорської армії після Листопадового Чину; брала участь в українсько-польській (1918–1919 рр.) та українсько-російській (1917–1921 рр.) війнах.

Українська греко-католицька церква, УГКЦ – Інституційне існування Греко-католицької церкви в Україні розпочинається з Берестейської Унії 1596 р., коли у Бересті (тепер Білорусь) на церковному Соборі було проголошено відновлення повної єдності з Римським Престолом. Згідно з угодами Берестейської унії Церква підпорядковувалася Папі Римському, дотримувалася візантійського обряду та юліанського календаря. Найбільший розквіт Української греко-католицької церкви відбувся у 19 – на поч. 20 століття. У 1-й пол. 20 століття провідною постаттю греко-католицького руху був львівський митрополитАндрей Шептицький. Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях УГКЦ розпустили. Своє існування вона продовжувала в підпіллі. Лише у 1989 р., в час горбачовської «перебудови» Церква вийшла з підпілля.

Українська Держава – українська держава, що існувала протягом 29 квітня — 14 грудня 1918 р. на території Центральної, Східної та Південної України. Очолював Українську Державу гетьман Павло Скоропадський. Постала на місці УНР в результаті державного перевороту. У внутрішній політиці опиралася на козацькі традиції державотворення. У зовнішній політиці дотримувалася антибільшовицького курсу, орієнтувалася на союз із Кубанню й Доном. Повалена під час антигетьманського повстання, очолюваного Директорією УНР. В історіографії інколи називається Гетьманатом.

Українська Народна Республіка, УНР – назва української держави у 1917–1920 рр. Після захоплення влади більшовиками і початку агресії радянської Росії проти України Центральна Рада 9-11 січня 1918 р. проголосила самостійність УНР. У квітні 1918 р. внаслідок приходу до влади П. Скоропадського замість УНР була проголошена Українська Держава. У грудні 1918 р. – відновлена Директорією УНР. Перестала існувати наприкінці листопада 1920 р. внаслідок остаточного захоплення території УНР російськими більшовиками.

Українська Народна Самооборона, УНС – збройні формування українського національного руху Опору, що діяли в Галичині у 1943 р. Формування відділів УНС виникло через необхідність захисту українського населення Галичини від діючого в цей час у регіоні партизанського з’єднання С. Ковпака. У квітні 1943 р. на Станіславщині сформовано перші два курені УНС – «Сіроманці» та «Месники». Протягом липня 1943 р. під керівництвом Олександра Луцького здійснено реорганізацію вже існуючих і започатковано формування нових підрозділів. У грудні 1943 р. УНС отримала назву «УПА-Захід».

Українська повстанська армія, УПА – армія, що виникла на Поліссі та Волині, насамперед, для оборони населення перед німецьким терором, а також перед радянськими та польськими партизанами. Діяла з весни 1943 р. під проводом  Дмитра Клячівського.  Спочатку створювалась як озброєне угрупування ОУН(б). Творці УПА розглядали її як можливий зародок регулярної української армії на територіях, що входили до складу генерал-губернаторства, рейхскомісаріату «Україна». Після прийняття до лав УПА решти збройних патріотичних сил УПА отримала таку структуру: навесні 1943 р. утворено «УПА-Північ» (Волинь і Полісся) під керівництвом Клима Савура-«Охріма» та «УПА-Південь» (Кам'янець-Подільська, Житомирська, Вінницька і південна частина Київської області) під керівництвом Омеляна Грабця-«Батька». Влітку 1943 р. Українська Народна Самооборона в Галичині реорганізувалась в «УПА-Захід» (Галичина, Буковина, Закарпаття і Закерзоння), яку очолив полковник Василь Сидор-«Шелест». З літа 1943-го по 1950-й рік головним командувачем УПА був генерал  Роман Шухевич, у 1950–1954 рр. — Василь Кук. Збройний спротив окремих боївок УПА тривав до кінця 50-х років.

Українська Радянська Соціалістична Республіка, УРСР (рос. Украинская Советская Социалистическая Республика, УССР) – одна з 15-ти союзних республік колишнього СРСР. Проіснувала до серпня 1991 р. До 1937 р. мала назву УСРР.

Українська Соціалістична Радянська Республіка, УСРР (рос. Украинская Социалистическая Советская Республика, УССР) – одна з 15-ти союзних республік колишнього СРСР. Утворена 10 березня 1919 р. (у результаті об'єднання кількох радянських республік на території України та анексії залишків УНР). З 1937 р. – змінила назву на УРСР.

Українська Центральна Рада, УЦР – громадсько-політична організація, заснована у Києві. Діяла з березня 1917 р. до 29 квітня 1918 р. Після проголошення УНР виконувала роль вищого законодавчого органу держави.

Український центральний комітет, УЦК – єдина суспільно-громадська установа 1939—1945 рр. для українців у генеральній губернії, визнана і контрольована німецькою владою. Очолював УЦК Володимир Кубійович. УЦК брав участь у майже всіх ділянках українського життя в Галичині, за винятком політичного; репрезентував українців перед німецькою владою; допомагав військовополоненим та в’язням; підтримував культуру і кооперативний рух. З ініціативи УЦК постала дивізія СС «Галичина».

Управління Північними таборами особливого призначення (рос. Управление Северными лагерями особого назначения, УСЕВЛОН) – утворене 28 червня 1929 р. у м. Усть-Сисольск (нині Сиктивкар). Ліквідоване у червні 1931 р.

Уряд Української Народної Республіки в екзилі, Екзильний уряд УНР – державний центр (1920–1948 pp.), який внаслідок більшовицької окупації УНР у 1919–1920 рр. перебував на території Польщі у Тарнові (деякі установи в Ченстохові); згодом осередками державних установ були Варшава, Париж і Прага.

Учительська громада Підкарпатської Руси – професійна організація учителів Закарпаття, утворена в 1929 р. з ініціативи Августина Волошина. Відігравала важливу роль у становленні українського Закарпаття, зокрема в боротьбі за українізацію шкіл; видавала два фахові журнали – «Учительський голос» і «Наша школа». Проіснувала до 1939 р. 

Фронт Української Революції, ФУР – українське повстанське з’єднання під час радянсько-німецької війни, утворене восени 1942 р. на Кременеччині. Очолював ФУР колишній лейтенант Червоної армії Тимош Басюк-«Яворенко». ФУР декларував відданість демократичним ідеалам та традиціям національно-визвольних змагань 1917–1921 рр., співпрацював з Поліською Січчю, збройними загонами ОУН(м) і деякий час з ОУН(б). У липні 1943 р. значна частина бійців ФУРу вступила до УПА.

Центральний Комітет Комуністичної партії (більшовиків) України (ЦК КП(б)У) – керівний орган КП(б)У, що керував усіма сферами суспільного життя.

ЦК КПРС –  вищий партійний орган у проміжку між з’їздами партії. На Пленумах ЦК обирав Політбюро (Президію), Секретаріат і Оргбюро ЦК, Комісію партійного контролю (1934—1990).

Червона Армія, РСЧА (рос. рабоче-крестьянская Красная армия, РККА) – офіційна назва Збройних сил РСФСР та СРСР з 15 січня 1918 р. по 25 лютого 1946 р. З 1946  по 25 грудня 1991 р. – Радянська армія. Включала сухопутні війська, військово-повітряні сили, військово-морський флот, прикордонні та внутрішні війська. За офіційною радянською версією датою створення Червоної армії вважається 23 лютого 1918 р.

Чорні дошки – система психологічного, військового та адміністративного терору радянської влади проти сіл, які чинили опір заходам більшовиків у аграрній сфері. Занесення на «чорні дошки» означало певний статус села та району і передбачало блокаду, повну ізоляцію від зовнішнього світу і посилений терор голодом населення. Практику занесення українських сіл на «чорні дошки» більшовики використовували для упокорення селян під час проведення колективізації та хлібозаготівель у роки Голодомору 1932-1933 рр.  

Чудо на Віслі – розгром наступаючих на Варшаву більшовицьких армій союзною укрїнсько-польською армією в середині серпня 1920 р. Один з переломних моментів у війні поляків та українців проти більшовизму.

Школа ім. Б. Грінченка – одна з найбільших українських шкіл, що була відкрита перед Першою світовою війною. Зважаючи на місцерозташування школи у Городецькому передмісті, її відвідувачами були переважно діти працівників залізниці – залізничних робітників та кондукторів. У будинку на вул. Городоцькій, 95 містилась 4-класна хлоп’яча народна школа ім. Б.Грінченка та чоловіча фахова доповнююча школа. На пл. св. Юра, 5, в будинку церкви св. Юра містилася 7-класна дівоча народна школа та дівоча фахова доповнююча школа ім. Б.Грінченка. (Котлобулатова І. За матеріалами «Центру міської історії» //www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=8478

Шталаг – стаціонарний табір військовополонених рядового та сержантського складу. 

Ґетто – частина території населенного пункту, виділена для примусового утримання осіб євреїйської національності з метою їх ізоляції та подальшого знищення. Існували ґетто відкритого і закритого типів. Перед їх ліквідацією усі відкриті ґетто були перетворені на закриті з суворою ізоляцією. Управління у ґетто здійснювалося через єврейські ради («Юденрати»).