Барак посиленого режиму (рос. барак усиленного режима, БУР) – приміщення у внутрішній тюрмі табору, де ув’язнювали «порушників дисципліни». БУР виник у 20-ті рр. ХХ ст., а на початку 60-х рр. його замінило ПКТ (рос. помещение камерного типа).

Белжець – табір смерті, розташований в районі Любліна (Польща). Створений у листопаді 1941 р. у рамках операції «Рейнгард». Розпочав своє функціонування як центр винищення 17 березня 1942 р. Загальна кількість жертв, здебільшого євреїв з Любліна, Кракова та Львова та декілька сотень циган, удушених у газових камерах Белжеця, становить 600 тис. осіб. Припинив своє функціонування навесні 1943 р.  

Битва на Курській дузі або Курська битва – одна з ключових битв Другої світової війни, що тривала з 5 липня по 23 серпня 1943 р. Передумови: під час зимового наступу Червоної армії і контрнаступу вермахту на Східній Україні у центрі радянсько-німецького фронту утворився виступ завглибшки до 150 км. і шириною до 200 км., обернений у західну сторону (так звана «Курська дуга»). Німецьке командування вирішило зруйнувати Курський виступ. З цією метою у квітні 1943 р. була затверджена військова операція під кодовою назвою «Цитадель». Внаслідок воєнних дій Хоча втрати німецьке командування не досягло поставлених завдань, а контрнаступ радянської армії остаточно закріпив за нею стратегічну ініціативу. 

Вермахт – назва збройних сил нацистської Німеччини у 1935–1945 рр. Очолювало вермахт верховне головнокомандування, якому підлягали сухопутні, повітряні та військово-морські сили, а з 1940 р також війська СС. На чолі цих військ були свої головні командуван­ня. Верховним головнокомандуючим вермахту був рейхсканцлер Адольф Гітлер. Напередо­дні Другої світової війни у вермахті було близько З млн вояків, а його мак­симальна чисельність у грудні 1943 р. – близько 11 млн осіб.

Версальський мирний договір – договір країн-переможниць у Першій світовій війні (Великобританії, Франції, Італії, США та ін.) з Німеччиною, підписаний 28 червня 1919 р. у Версалі. За умовами договору Німеччина втрачала свої заморські колонії та низку територій у Європі. Умови договору призвели до гострої реакції в німецькому політикумі, приходу до влади А. Гітлера та Другої світової війни.

Виправно-трудова колонія, ВТК (рос. Исправительно-трудовая колония, ИТК) – одна з двох головних структур-місць позбавлення волі в СРСР. Утворена 11 липня 1929 р. для осіб, ув’язнених на термін менше 3-ьох років. Для ВТК порівняно з ВТТ характерний легший режим утримання ув’язнених. В’язнів ВТТ масово використовували у промисловому будівництві та для освоєння природних ресурсів СРСР.

Виправно-трудовий табір (ВТТ) (нім.) – місце ув’язнення громадян на визначений термін (від 21 до 56 днів, з можливістю продовження) за ухилення від трудової повинності, трудові порушення, з подальшим направленням на попереднє місце роботи або до концтабору. ВТТ підпорядковувався комендатурі СД (служби безпеки) та поліції безпеки. У такому таборі був особливо жорстокий режим утримання. В Україні у роки Другої світової війни існувало 7 таборів зазначеної категорії. 

Виправно-трудовий табір, ВТТ (рос. Исправительно-трудовой лагерь, ИТЛ) – одна з двох головних структур-місць позбавлення волі в СРСР. Утворена 11 липня 1929 р. для осіб, ув’язнених на термін більше 3-ьох років. 25 жовтня 1956 р. всі ВТТ МВС СРСР передали у підпорядкування республік СРСР і перетворили у виправно-трудові колонії (ВТК). В’язнів ВТТ масово використовували у промисловому будівництві та для освоєння природних ресурсів СРСР.

Власовці – солдати Російської визвольної армії (рос. Русская Освободительная Армия, РОА) – антирадянське військове з'єднання під командуванням генарала Власова, яке воювало під час Другої світової війни на боці Німеччини проти СРСР. На початку 1945 р. РОА нараховувала близько 200 тис. осіб.

Воєнний комунізм – здійснювані більшовиками у 1917-1921 рр. соціально-економічні перетворення на підконтрольній їм території колишньої Російської імперії. Передбачала націоналізацію засобів виробництва, банків, торгівлі, транспорту, ліквідацію ринку та приватної власності, колективізацію сільського господарства, запровадження трудової повинності та карткової системи у містах, а продрозкладки на селі. Була припинена у березні 1921 р. після переходу до нової економічної політики (НЕП). 

Всеросійська надзвичайна комісія, ВНК (рос. Всероссийская чрезвычайная комиссия, ВЧК) – державно-політичний каральний орган уряду більшовиків, утворений для «боротьби з контрреволюцією і саботажем» у 1917–1922 рр. Очолював ВНК Фелікс Дзержинський.

Всесоюзний Центральний виконавчий комітет СРСР, ВЦВК СРСР – найвищий орган державної влади СРСР у період між всесоюзними з’їздами рад, який діяв з часу заснування СРСР у 1922 р. до початку повноважень Верховної ради СРСР (вищий орган державної влади в СРСР відповідно до Конституції 1936 р.) у 1938 р. 

Всеукраїнський центральний виконавчий комітет, ВУЦВК – найвищий законодавчий, розпорядчий, виконавчий та контролюючий орган державної влади УСРР у період між Всеукраїнськими з'їздами рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Діяв у 1917–1938 рр.

Генеральний план «Ост» – секретна програма Третього Рейху з проведення етнічних чисток на території Східної Європи та її німецької колонізації після перемоги над СРСР. Перший варіант плану був розроблений у 1940 р. Був розрахований на 20-30 років і передбачав масове знищення або виселення 46-51 млн слов’ян, зокрема 65% населення Західної України, 75% Білорусі, значну частину Литви, Латвії та Естонії. Замість слов’ян передбачалося переселення 10 млн німецьких колоністів.  

Геноцид – сукупність дій, або політика, спрямовані цілковито або частково на винищення національної, етнічної, расової, релігійної чи соціальної спільності людей. Здійснюється через убивства, завдання тяжких тілесних ушкоджень тощо. Політика Г. притаманна тоталітарним режимам, зокрема – гітлерівському в Німеччині (знищення мільйонів євреїв в окупованих країнах), сталінській диктатурі в СРСР (репресії та депортації, штучні Голодомори в Україні).

Гестапівська тюрма – місце попереднього ув’язнення та утримання громадян з політичних мотивів із застосуванням до ув’язнених насильницьких дій виняткової жорстокості, включаючи катування і вбивства. Підпорядковувалася гестапо (таємній державній поліції) або СД (службі безпеки). Загалом на території України протягом війни зафіксовано існування 66 тюрем зазначеного типу. 

Гестапо – поліція Третього рейху, що належала до таємних органів Міністерства внутрішніх справ протягом 1933–1945 рр. Створена для боротьби з ворогами нациського режиму та наділена правом арешту без суду і слідства.

Головне управління місцями ув’язнення, ГУМУ (рос. Главное управление местами заключения) – структурний підрозділ НКВС, утворений в жовтні 1922 р. Раднаркомом СРСР для об’єднання та управління всіма місцями ув’язнення (за винятком тюрем загального характеру). У 1934 р. всі функції ГУМУ передано в ГУЛАГ НКВС.

Голодомор – термін, що вживається для позначення масового, штучно організованого сталінським режимом на території УСРР голоду 1932–1933 рр., внаслідок якого померли мільйони людей. Визначення Голодомор вживається також для голоду 1921–1923 рр. та 1946–1947 рр.

Голокост – цілеспрямована політика нацистів у роки Другої світової війни щодо знищення євреїв на окупованій території Європи, жертвами якої стали близько 6 млн євреїв. Вважається одним із різновидів геноциду.

ГУЛАГ – ГУЛАГ (рос. «Главное управление исправительно-трудовых лагерей, поселений и мест заключений») — підрозділ НКВС (МВС), міністерства юстиції СРСР, що здійснював керівництво системою виправно-трудових таборів (ВТТ) у 1934–1960 рр., найважливіший орган системи політичних репресій СРСР.

Дівоча гімназія cестер Василіянок (м. Яворів) – заснована 1909 pоку та проіснувала до 1939 pоку, до першого приходу більшовиків. 

Державне політичне управління, ДПУ УСРР (рос. Государственное политическое управление УСРР, ГПУ УСРР) – орган державної безпеки УСРР, що функціонував упродовж 1922–1934 рр. Утворене замість скасованої Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУНК). Першим головою ДПУ УСРР і наркомом внутрішніх справ був В. Манцев. Згодом цю посаду займали В. Балицький і С. Реденс. ДПУ проводило каральні акції щодо українського населення і боролося з українським національно-визвольним рухом.

Державний комітет оборони, ДКО (рос. Государственный комитет обороны, ГКО) – надзвичайний вищий орган державного управління, утворений 30 червня 1941 р.з ініціативи Л. Берії. ДКО мав усю повноту влади в СРСР. Після закінчення радянсько-німецької війни рішенням Президії Верховної Ради СРСР від 4 вересня 1945 р. ДКО розформували.

Дивізія CC «Галичина» (з 1945 р. – Перша Українська дивізія Української Національної Армії) – українська військова частина, яка в 1944–1945 рр. воювала на боці гітлерівської Німеччини. Формування дивізії розпочалося у квітні 1943 р. під керівництвом Військової Управи (голова – В. Кубійович). Дивізія створювалась за зразком німецьких піхотних дивізій. Командиром дивізії був генерал Ф. Фрайтаг. Воєнний вишкіл бійці дивізії проходили у м. Нойгамер (Німеччина). Під час боїв під Бродами (тепер Львівська обл.) дивізія була оточена і розбита. Окремим частинам дивізії вдалося прорвати оточення і відступити на Захід. Деякі відділи дивізії увійшли до складу Української Повстанської Армії. 

Директорія УНР – найвищий орган державної влади УНР. Діяв з 14 листопада 1918 р. до 10 листопада 1920 р.

Дулаг – збірний та пересильний пункт військовополонених та інтернованих цивільних громадян. 

Екзильний уряд – уряд у вигнанні, що добровільно чи внаслідок певних обставин перебуває за межами власної держави, але має певні юридичні права на керування нею. Протягом ХХ ст. існувало кілька українських екзильних урядів (ЗУНР, УНР, Гетьманат).

Закерзоння –  науково-публіцистична назва українських етнічних територій, розташованих на захід від лінії Керзона, що входили до складу Польщі. До цих земель належать Лемківщина, Підляшшя, Посяння, Сокальщина, Равщина і Холмщина. За умовами радянсько-польського договору від 16 серпня 1945 р. (незначно змінені радянсько-польським договором 1951 р.) ці споконвічні українські землі відійшли до Польщі.

Західноукраїнська народна республіка, ЗУНР – українська держава, утворена на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії після Першої світової війни. Існувала з 18 жовтня 1918 р. до 18 липня 1919 р., а до 15 березня 1923 р. діяв екзильний уряд ЗУНР.

Захисні загони Націонал-Соціалістичної Робітничої партії Німеччини, СС – військово-поліцейська організація Націонал-Соціалістичної Робітничої партії Німеччини, утворена 4 квітня 1925 р. як захисні загони партії. Протягом 4 липня 1934 р. — 8 травня 1945 р. існувала як окрема мілітаристична організація в складі Збройних сил Німеччини. Війська СС важались елітними, проходили особливий вишкіл і відрізнялись своєю боєздатністю і жорстокістю.

Зондеркомандо (нім.) – особливі підрозділи СС та СД, які пройшли спеціальну підготовку, призначені для виконання поліційних і політичних завдань на окупованих східних територіях. Приймали участь в охороні концтаборів, приймали участь у розстрілах в’язнів. Окремі підрозділи займалися диверсійною діяльністю. У широкому значенні – підрозділи для виконання особливих завдань. 

Колективізація – система державних заходів, спрямованих на об’єднання дрібних приватних селянських господарств у великі виробничі колективні господарства через кооперацію. Вищою формою кооперації вважалися колгоспи (сільськогосподарські артілі). Прийняття у члени колгоспу окремо кожного селянина здійснювалося загальними зборами колгоспників. Той, хто вступав, вносив грошовий внесок у розмірі, передбаченому статутом колгоспу, і зобов’язувався усуспільнити свою власність – худобу, сільськогосподарський реманент, насіння, польові і присадибні ділянки землі тощо.

Комінтерн (Комуністичний інтернаціонал) – міжнародна організація комуністичних партій, заснована у березні 1919 р. у Москві з ініціативи В. Леніна замість ІІ інтернаціоналу. У 1920-1930-х рр. став інструментом впливу комуністичних партій та організацій на суспільно-політичне життя інших країн світу. Основною метою було поширення революційного інтернаціонального соціалізму. Розпущений у травні 1943 р. на вимогу західних союзників – США та Великої Британії. 

Комітет державної безпеки СРСР, КДБ СРСР (до 1978 р. – КДБ при Раді Міністрів СРСР) – наступник ВНК-ОДПУ-НКДБ-МДБ. Утворений 13 березня 1954 р. указом Президії ВР СРСР. Після смерті Й. Сталіна та арешту Л. Берії статус органів державної безпеки змінили: їх виокремили з МВС СРСР, а їхня діяльність здій­снювалася під жорстким контро­лем ЦК КПРС. На органи КДБ СРСР покла­далися функції розвідки, контр­розвідки, політичного розшуку, дізнан­ня та слідства. Їхній правовий статус визначався закритими (з грифами «таємно», «особливо та­ємно», «особливої важливості») підзаконними актами. На законодавчому рівні правовий статус КДБ СРСР було закріплено лише в останній пе­ріод його існування. 16 травня 1991 р. ВР СРСР ухвалила Закон «Про органи державної безпеки в СРСР». Однак на момент його введення в дію в Україні вже бу­ло взято курс на побудову влас­них органів державної безпеки.

Комітет державної безпеки, КДБ (рос. Комитет государственной безопасности, КГБ)– cоюзно-республіканський орган державного управління у сфері забезпечення державної безпеки при Раді Міністрів СРСР, утворений 13 березня 1954 р. шляхом виділення з МВС СРСР ряду управлінь, служб і відділів. У систему КДБ входили органи державної безпеки, прикордонні війська і війська урядового зв'язку, органи військової контррозвідки, учбові заклади й науково-дослідні установи. Здійснював функції захисту комуністичного режиму СРСР від внутрішніх і зовнішніх ворогів, політичної розвідки за кордоном для уряду Радянського союзу, а також політичної контррозвідки на території СРСР.

Комуністична партія (більшовиків) України, КП(б)У – частина Комуністичної партії Радянського Союзу, що керувала всіма ділянками суспільного життя, маючи абсолютну владу. Виникла з більшовицьких осередків російської Соціал-Демократичної Робітничої партії (РСДРП), які діяли в українських губерніях Російської імперії. Утворена 18-20 квітня 1918 р. у м. Таганрог (тепер Росія) на нараді представників більшовицьких організацій України з ініціативи Миколи Скрипника під назвою Комуністична партія (більшовиків) України. У 1952 р. перейменована на Комуністичну партію України (КПУ).

Комуністична партія Радянського Союзу, КПРС – політична організація, програмною метою якої була побудова соціалізму і комунізму. Теоретичні засади КПРС — марксизм-ленінізм та пролетарський (соціалістичний) інтернаціоналізм. З І з'їзду (1898 р.) партія мала назву Російська соціал-демократична робітнича партія, РСДРП; з 1917 р. — Російська соціал-демократична партія (більшовиків), РСДРП(б); VII з'їзд (1918 р.) перейменував партію на Російську комуністичну партію (більшовиків), РКП(б), XIV з'їзд (1925 р.) – на Всесоюзну комуністичну партію (більшовиків), ВКП(б); XIX з'їзд (1952 р.) — на Комуністичну партію Радянського Союзу, КПРС. 

Концентраційний табір – місце превентивного (попереднього) ув’язнення людей з мотивів політичного, національного та релігійного характеру.  За рішенням державної таємної поліції (гестапо) без слідства і суду, без встановлення терміну для поступового знищення в’язнів непосильною каторжною працею, голодом, екзекуціями, тортурами, вбивствами і стратами їм створювали особливо жорстокий режим. Концтабори підпорядковувалися інспекції концентраційних таборів Третього Рейху. Вони характеризувалися такими ознаками, як: повна ізоляція в’язнів, реєстрація ув’язнених та запровадження спеціального одягу і системи розпізнавальних знаків і номерів, охорона військами СС; використання праці ув’язнених головною службою господарського управління СС. За класичною моделлю до концентраційних таборів на території України відносять тільки табори у Львові (Янівський) та у Києві (Сирецький). 

КПЗУ – Комуністична партія Західної України. Існувала в 1919–1938 рр.

Крайова екзекутива – головний керівний орган ОУН на західноукраїнських землях.

Кресовий закон – прийнятий польським парламентом у 1924 р. закон, відповідно до якого на території Західної України та Західної Білорусії вводилися двомовна шкільна освіта. Метою прийняття такого закону була асиміляція місцевого населення.

Ліга Націй – перша міжнародна міждержавна організація, покликана забезпечити мир та розвивати співробітництво між народами. Утворена під час Паризької мирної конференції 1919–1920 рр. з ініціативи Президента США Вудро Вільсона. Праобраз ООН.

Міністерство державної безпеки, МДБ (рос. Министерство государственной безопасности, МГБ) – наступник Народного Комісаріату державної безпеки (рос. НКГБ). Існувало з 1946 р. Ліквідоване 7 березня 1953 р. внаслідок об'єднання з МВС. Керував МДБ Лаврентій Берія.

Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР, НКВС СРСР (рос. Народный комиссариат внутренних дел СССР, НКВД СССР) – центральний орган державного управління СРСР 1934–1946 рр. у сфері держбезпеки. Утворений 10 липня 1934 р. 19 березня 1946 р. перейменований на Міністерство внутрішніх справ (МВС). Основні завдання: забезпечення громадського порядку і державної безпеки, облік місць проживання громадян, реєстрація актів громадського стану, ведення держархівів, охорона кордонів СРСР, карний розшук, зовнішня розвідка, контррозвідка, виконання судових вироків, утримання й охорона виправних таборів і в'язниць.

Народний комісаріат державної безпеки УРСР, НКДБ УРСР (рос. Комитет государственной безопасности УССР, КГБ УССР) – союзно-республіканський орган державної безпеки (12 березня– серпень 1941, травень 1943 – 25 березня 1946). Утворений 12 березня 1941 р. Структура та завдання НКДБ УРСР визначалися відповідно до структури та завдань НКДБ СРСР. До відання НКДБ УРСР належали: ведення розвідувальної роботи за кордоном, боротьба з «підривною, шпигунською, диверсійною та терористичною» діяльністю іноземних розвідок на теренах УРСР, оперативна розробка та ліквідація залишків «антирадянських партій і контрреволюційних формувань» серед різноманітних верств населення країни.

Народний комісаріат юстиції РРФСР, НКЮ РРФСР – державний орган РРФСР та СРСР, що керував судовими установами. Утворений 26 жовтня 1917 р. У 1946 р. НКЮ був перетворений у Міністерство.

Нова економічна політика, НЕП – економічна політика більшовиків, що прийшла на зміну «воєнному комунізму». Затверджена навесні 1921 р. X з'їздом РКП(б). Полягала у частковому поверненні до використання ринку та різних видів власності, грошовій реформі, залученні іноземного капіталу. Завдяки НЕПу зруйновану Першою світовою війною та громадянськими війнами економіку вдалося швидко відновити.

Об’єднане державне політичне управління, ОДПУ (рос. Объединенное государственно-политическое управление, ОГПУ) – вищий каральний орган в СРСР, попередник НКВС. Існував з 1924-го по 1934-й рр. Утворений при Раді Народних Комісарів СРСР. Займався боротьбою з національними та політичними рухами шляхом масових репресій. У Конституції СРСР зазначалося завдання ОДПУ: боротьба з політичною та економічною контреволюцією, шпигунством і бандитизмом. Поступово діяльність та права ОДПУ розширювалися. У 1924–1925 рр. ОДПУ здійснювало так званий політичний контроль (цензура, нагляд за виготовленням і розповсюдженням художніх зображень вождів тощо); у 2-й пол. 20-х рр.– контроль за станом валют, ринку, обігом золота та інших дорогоцінних металів. ОДПУ було наділено також широкими позасудовими правами, які здійснювалися відповідними позасудовими органами — Особливою нарадою при ОДПУ, судійською колегією ОДПУ, трійками ОДПУ.

Окупація – тимчасове заняття збройними силами держави території, що їй не належить, без здобуття суверенітету над нею. Окупація завжди відбувається за допомогою військової сили і має кілька різновидів: окупація у стані війни, післявоєнна окупація для виконання умов мирних договорів, окупація у мирний час (неворожа окупація).

Організація українських націоналістів, ОУН – політичний рух, метою якого було відновлення національної державності на всій українській етнічній території. ОУН виникла внаслідок об’єднання Української Військової Організації (УВО) та декількох студентських націоналістичних спілок – Групи української національної молоді, Ліги українських націоналістів, Союзу української націоналістичної молоді. Заснована 3 лютого 1929 р. Лідером ОУН до його вбивства агентом НКВС у Роттердамі 1938 р. був полковник Євген Коновалець. Смерть Є. Коновальця спричинила суперечності оунівців щодо того, хто має бути його наступником. Криза в Організації виявила суттєві розбіжності між членами ОУН на Західній Україні (радикалами) та членами Проводу українських націоналістів (ПУН) (консерваторами), що жили за кордоном. Другий Великий Конгрес ОУН у Римі 27 серпня 1939 р. обрав головою ОУН Андрія Мельника і надав йому титул «вождя», проголосивши його відповідальним лише  «перед Богом, нацією і своїм власним сумлінням». Група молодих націоналістів на чолі зі Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем, вимагала від ПУН та його голови А. Мельника змінити тактику ОУН, а також усунути з ПУН декількох його членів (Ярослава Барановського, Олексу Сеника та Сидора Чучмана). Конфлікт призвів до розколу в Організації. Прихильники С. Бандери в лютому 1940 р. утворили «Революційний Провід ОУН» й взяли собі назву ОУН(б) (пізніше — ОУН(сд), ОУН(р)). Більшість оунівців, що залишились за кодоном, згуртувались навколо А. Мельника і сформували ОУН(м). Між двома гілками колись єдиної ОУН почалась боротьба, хоча стратегічна мета обох була однією – незалежна Україна. 

Осадники – прийнята в історіографії назва для позначення польських колоністів на українських землях у міжвоєнний період.

Остарбайтери – (нім: die Оstarbeiteren, «східні робітники») – таку назву (поряд з «цивільні росіяни», «радянські росіяни») нацистські чиновники вживали стосовно багатонаціональної групи цивільних робітників (не-німців), вивезених з окупованих територій Радянського Союзу.

Паризька мирна конференція – міжнародна конференція у 1919–1920 рр., скликана після завершення Першої світової війни для врегулювання відносин між переможеними країнами та країнами-переможцями.

Пацифікація – застосування сили для умиротворення бунтівників. Термін вживають як для означення каральної акції польського уряду восени 1930 р., так і для означення загалом польської політики 1930–1939 рр.

Пересильний табір – збірний пункт для відправки ув’язнених на примусову працю до Третього Рейху. Протягом Другої світової війни в Україні існувало 23 пересильні табори. 

Пласт – українська скаутська організація, метою якої є сприяння всебічному, патріотичному вихованню та самовихованню молоді на засадах християнської моралі. Пластуни випускали різні часописи: «Пластун», «Карпати», «На стійці», «Скоб». У 1938 р. пластуни приймали активну участь у створенні та розбудові Організації народної самооборони «Карпатська Січ». Організація існує до сьогодні.